Актуальність вивчення механізму розвитку хронічного простатиту зростає прямо пропорційно до збільшення кількості діагностованих випадків захворювання. Відомо, що хронічний простатит (ХП) займає чільне місце серед урологічних захворювань і є результатом впливу багатьох факторів, які є невід'ємною частиною сучасного життя (соціальне середовище, екологія, підвищення резистентності патогенів до антибактеріальних препаратів).
Оскільки захворювання не тільки охоплює все більший відсоток чоловічого населення, а й діагностується у молодшому віці, нерідко відзначається досить зневажливе ставлення до проблеми з боку лікарів, які застосовують для лікування шаблонні схеми, нездатні призвести до одужання.
Що являє собою хронічний простатит
Діагноз хронічний простатит (ХП) поєднує досить широкий діапазон патологічних процесів у передміхуровій залозі, що виявляються у формі хронічного запального процесу тканин. Однак не можна говорити про ХП тільки як про результат проникнення в простату хвороботворних мікроорганізмів, оскільки подібний погляд виправдовує спроби лікування простатиту виключно за допомогою антибіотиків, що практично ніколи не дає стійких позитивних результатів.
Основними факторами, що лежать в основі розвитку патології можна вважати комплексні зміни в тканинах і, відповідно, функціональних здібностях залози, що є основною причиною розвитку інфекційної мікрофлори. Хронічний простатит, певною мірою, є збірним діагнозом, що поєднує кілька факторів:
- Зниження імунітету.
- Застійні процеси органів малого таза.
- Порушення уродінаміки.
- Дегенеративні процеси в паренхімі передміхурової залози.
- Порушення трофіки.
- Запальні процеси.
Механізм розвитку
Проникнення в здорову передміхурову залозу патогенної мікрофлори практично нездатне викликати запальний процес, оскільки мікрофлора простати має певну стійкість до патогенів, присутніх у сечівнику. Однак наявність одного або декількох вищезгаданих провокуючих факторів призводить до розвитку стійкого запалення, що супроводжується появою рубцевих утворень (фібротизація) або зон некрозу.
Розростання сполучної тканини в процесі утворення рубця викликає застійні процеси в ацинусах (протоках, що забезпечують виведення секрету), що посилюють перебіг хвороби. Некротизація тканин призводить до утворення кавернозної порожнини, в якій, крім омертвілого епітелію, накопичується простатичний секрет.
Таким чином, основною причиною розвитку ХП є не інфекція, а різні фізіологічні порушення, що дозволяють запальному процесу набути хронічної форми.
Ще однією відмінною рисою захворювання, що ускладнює діагностику, єперіодичність течії. Зазвичай, під впливом зовнішніх чинників чи внутрішнього стану організму відбувається періодичне зміна інтенсивності перебігу патології, під час якої гострі стани змінюються періодами ремісії.
Нерідко спостерігається як повна відсутність симптомів, а й відсутність лабораторних показників, які свідчать про присутність інфекції (наприклад, лейкоцитів). Незважаючи на позитивні результати, такий стан не можна вважати одужанням, оскільки всі фізіологічні порушення у залозі залишилися незмінними.
Причини
Основними причинами порушення кровообігу в органах малого тазу та застою венозної крові в передміхуровій залозі є:
- Постійне перебування у сидячому положенні.
- Переохолодження всього тіла чи безпосередньо тазової області.
- Систематичний запор.
- Тривалі утримання від статевого життя або надмірне сексуальне навантаження.
- Присутність у організмі хронічної інфекції будь-якої локалізації (гайморит, бронхіт).
- Надмірні фізичні навантаження, що супроводжуються недоліком сну чи відпочинку, викликають придушення імунітету.
- Наявність в анамнезі урогенітальних інфекцій (гонорея, тріхомоніаз).
- Токсична дія на організм внаслідок систематичного вживання спиртних напоїв.
Наявність будь-якої з цих причин призводить до появи застійних процесів, погіршення функції виділення залоз, зниження клітинної стійкості до захворювань, що сприяють створенню оптимальних умов для розмноження патогенних мікроорганізмів в передміхуровій залозі.
Чи можна вилікувати хронічний простатит
Незважаючи на наявність великої кількості систематизованої інформації про механізм розвитку ХП,його лікування надзвичайно утрудненеі є однією з провідних проблем у сучасній урологічній практиці.
У зв'язку з тим, що захворювання протікає у кожного конкретного пацієнта за індивідуальною схемою, відповідно підхід до лікування повинен бути також індивідуальним, що враховує всі фізіологічні зміни, що відбулися в передміхуровій залозі.
Анатомічні особливості простати, доступ до якої можливо здійснити через сечовипускальний канал, або через пряму кишку, істотно знижують ефективність застосовуваного лікувального впливу. У зв'язку з цим, для досягнення стабільного результату потрібен тривалий курс терапії (зазвичай кілька місяців), під час якого від пацієнта потрібно неухильне дотримання всіх вимог лікаря.
На жаль, досягти повного лікування можна лишеу 30 випадках із 100. В основному це пов'язано з несвоєчасним зверненням за лікарською допомогою внаслідок тривалої відсутності вираженої симптоматики або свідомого уникнення неприємних діагностичних, а потім і лікувальних процедур. Як правило, на момент звернення атрофічні процеси у простаті є незворотними і навіть при тривалому лікуванні вдається лише повністю усунути симптоми та досягти стійкої ремісії, тривалість якої залежить від дотримання пацієнтом рекомендацій лікаря.
Лікування
До комплексу заходів, що застосовуються при лікуванні ХП, входять:
Антибактеріальна терапія
Пригнічення активності бактеріальної мікрофлори за допомогою антибіотиків має проводитись виключно після проведення комплексу лабораторних досліджень, за результатами яких призначають максимально ефективний препарат.
Як правило, тривалість прийому антибіотиків визначається тяжкістю захворювання та становить не менше 30 днів. Неприпустимо переривати лікування, оскільки мікроорганізми, що збереглися, набудуть стійкості до цієї групи препаратів, і згодом, буде потрібно їх заміна і ще більш тривалий курс. При лікуванні простатиту перевагу віддають антибіотикам, які мають бактерицидну дію:
- Фторхінолони;
- Азаліди;
- Аміноглікозиди;
- Тетрацикліни.
Якщо при лабораторних дослідженнях виявляють специфічний характер інфікування, наприклад, трихомоніаз або вірусне походження простатиту, паралельно з антибіотиками призначають нітроімідазол або противірусний препарат.
Застосування спазмалітиків та α-адреноблокаторів
Основна мета застосування препаратів цього ряду – зняття спазму в ділянці тазового дна, що сприяє посиленню кровопостачання, покращенню відтоку сечі та зниженню больового синдрому.
Проносні засоби
Щоб уникнути надмірного навантаження на тазові м'язи, що відбуваються при акті дефекації, доцільно застосовувати проносні засоби, оскільки потуги при запорах можуть посилити стан хворого.
Фізіотерапія
Одним із найпоширеніших методів фізіотерапевтичного впливу є ректальний масаж передміхурової залози. Лікувальний ефект від дії пальця на простату, що здійснюється через задній прохід, полягає у видавлюванні інфікованого секрету, який згодом виводиться через уретру.
Крім того, у процесі масажу посилюється кровопостачання тканин, що позитивно позначається під час проведення антибактеріальної терапії. Для виконання ректального масажу простати використовують такі фізіотерапевтичні методи:
- Електрострумова симуляція.
- Високочастотна термотерапія.
- Інфрачервона лазерна терапія.
Профілактика
Після стабілізації стану, з боку пацієнта потрібно дотримуватись правил, що накладають деякі обмеження на звичний спосіб життя:
- Уникати водних процедур у відкритих водоймах та басейнах.
- Регулярно обстежитись у лікаря.
- Повністю відмовитись від вживання спиртних напоїв.
- Вести регулярне статеве життя з однією партнеркою.
Дотримання правил дозволить максимально довго перебувати у стані ремісії та уникати загострень захворювання.